Як і за яких обставин був створений фонд CRAF і яких людей обʼєднав?

До повномасштабного вторгнення ми професійно займалися автоспортом. Будували машини для змагань — кільцевих перегонів, дрифту. Супроводжували пілотів: створювали для них перегонову техніку й вивозили на змагання по Україні та Європі.

Тому станом на 24 лютого в нас уже була велика база, досвід та експертиза, щоб виконувати практично будь-які роботи, пов’язані з технікою, яка має двигун і колеса. До того ж у мене були друзі-військові, які, в принципі, попереджали, що велика війна може статися.

Перші наші мілітарні завдання ми почали виконувати ще за два тижні до початку вторгнення — готували техніку для хлопців. А коли все почалося, просто продовжили цю роботу.

Одним із перших напрямів було камуфлювання техніки — фактично ми стали першими в Україні, хто робив це системно. І, якщо подивитися навіть сьогодні на світову практику — Європу, Америку, Австралію, будь-який континент — справжнього розуміння, як камуфлювати техніку, там досі немає.

Наразі в нашій команді офлайн працює 16 людей. Крім того, є фахівці на аутсорсі, які допомагають за різними напрямами: дизайнери, менеджери, інженери. Загалом команда налічує до 30 людей.

Які основні напрями вашої роботи сьогодні й чи змінились вони з початку роботи фонду?

У 2022 ми взяли на себе ще й цивільний сектор, бо тоді були Буча, Ірпінь, Бородянка, Чернігів, Суми. Закуповували на Заході країни продукти, речі першої потреби, медицину тощо, і розвозили це північними регіонами. Крім того, передавали допомогу Київській області й самому Києві — зокрема, переселенцям.

Так у нас, можна сказати, і закінчився 2022 рік. І вже тоді ми почали робити перші виїзди з камуфлюванням. З червня донатна база почала потроху затухати, і відповідно в нас стало менше можливостей допомагати війську й цивільним одночасно. Я визначив подальші пріоритети роботи фонду, бо тягнути й цивільний, і мілітарний сектори було об’єктивно важко. Тим паче на той момент з’явилося багато громадянських ініціатив, які допомагали цивільним. А у мілітарному напрямі ситуація була складніша. 

Власне, у 2023-2024 роках також прийшло розуміння — не лише особовий склад має носити закамуфльований однострій, а й сама техніка має бути прихована. Бо уражена техніка з великою ймовірністю призводить і до ураження особового складу. Тому загалом нашою основою було камуфлювання. Зараз — бронювання, модернізація, встановлення додаткового обладнання, виготовлення кейсеваків.

Розкажіть про кейсеваки більше.

Якщо коротко — така сама історія, як і з камуфлюванням: у світі досі ніхто не розуміє, що це. Ми, наприклад, зустрічаємося з нашими західними партнерами і на власному прикладі показуємо й розказуємо, для чого потрібен кейсевак. Бо в житті все працює не як в американському кіно: не прилітає вертушка, не прикриває танк, не закидають туди пораненого і не виходить «хеппі енд». Ти або вилазиш на своїх двох, або тебе приїжджають закидати в кузов на L200 (лінійка пікапів Mitsubishi. — Platfor.ma) і вивозять. Оце — реальність.

Загалом першою ланкою евакуації має бути гусенична техніка — БМП, М113 чи щось подібне, що вивозить пораненого безпосередньо з лінії. Далі — перевантаження на кейсевак, який везе пацієнта або в медзаклад, або передає екіпажу швидкої. Але в більшості випадків ця перша ланка — гусенична техніка — відпадає. Тому часто туди летить кейсевак, наземний роботизований комплекс або якийсь квадроцикл, і просто забирає поранених.

Проблема в тому, що на початку повномасштабного вторгнення й упродовж року було багато випадків, коли поранених вантажили в пікапи з відкритими кузовами — і вони не завжди доїжджали живими. У деяких випадках результат був 50/50 — не лише через безпосереднє поранення, а й через додаткові фактори під час евакуації: переохолодження, ускладнення травм тощо.

У 2023 році першою людиною, яка взагалі почала займатися кейсеваками в Україні, була Ірина Цибух. Це була, так би мовити, кустарщина, але основа була закладена саме нею. Ми почали комунікацію з Іриною і пішли розробляти кейсеваки разом.

Спочатку це були звичайні машини: L200, Nissan Patrol, Nissan Pathfinder — будь-яка доступна платформа. Ми дороблювали кунги (кузов, який встановлюється на платформу пікапа. — Platfor.ma), утеплювали, встановлювали автономні обігрівачі. Певний час це було єдине доступне рішення, бо «правильний» кейсевак — дуже дорога річ.

Toyota Land Cruiser в 78-му кузові коштує під $50 тис. Далі ще йде переобладнання й повне укомплектування медичним обладнанням — це ще від мільйона до півтора. На той момент таких коштів у нас і у людей, які зверталися, не було, тож ми вчилися на звичайних машинах. Проте завжди виступали за уніфікацію.

Коли в тебе «зоопарк» платформ — це велика проблема. Уніфікація дає переваги: якщо одна машина має пошкодження або технічну проблему, можна взяти запчастину з іншої через уніфікований автопарк. Екіпажам теж простіше: при переході на іншу машину їм не треба перенавчатися. 

Перший збір у 2023-му ми відкрили разом із бригадою «Азов»: за їхнім запитом зібрали гроші на закупівлю шести автомобілів Nissan Patrol і на їхнє переобладнання у кейсеваки. Тоді нам здавалося, що зробили мега круті машини й використали весь обсяг наших знань. Але великим мінусом виявився вік автомобілів: ми довше ремонтували їх і приводили до нормального технічного стану, ніж переобладнували. Під час експлуатації постійно вилізали технічні проблеми — а з 20+ річними авто це важко перебороти.

Тому ми почали робити новіші рішення: перейшли на Toyota у 150-му кузові — відносно свіжа машина (10-15 років), дизельна, з автоматом, містка. Це були вже дуже добрі кейсеваки — укомплектовані та якісні. Але й тут виявилися обмеження: вік все одно давався взнаки, і місця в кабіні на евакуаційні потреби було менше, ніж хотілося б. Наступним кроком стало повернення до 78-го кузова Toyota — ми почали розробляти й шукати рішення саме для цього формату.

У 2024-му ми зібрали гроші на 10 броньованих Хамві, які спільно з бригадою «Азов» самі законтрактували в американців. Ми їх привезли й навчилися бронювати, розробили технічну документацію й залучили інженерів.

Коли ж почали робити кейсеваки на базі 78-го кузова, вирішили, що вони мають бути обов’язково броньованими. У 2022-2023 роках потреби в броньованій техніці були менші — не було такої інтенсивності та кількості засобів ураження, особливо FPV-дронів. Сьогодні ж броньований кейсевак — необхідність.

Ми виготовляємо одні з топових у країні — за якістю, оснащенням, захистом і технічними характеристиками. У 2024-му ми навіть консультували проєкт «Повернись живим» щодо кейсеваків.

Які ключові результати вашої роботи станом на 2025 рік?

Що стосується камуфлювання — це понад 3 тис. одиниць техніки. Крім того, понад 2 тис. одиниць закамуфльованої або модернізованої зброї. Далі — близько 100 виготовлених кейсеваків і близько 15-20 одиниць броньованих Хамві.

Як ви координуєте запити від військових: хто звертається, як визначаєте пріоритети допомоги?

Дуже часто запит може просто прийти через Instagram, WhatsApp чи Signal: військовий пише, представляється, каже, звідки й що треба зробити. І все — беремо в роботу.

Сфокусуємось на бронюванні та переобладнанні техніки. Чи могли б ви коротко і просто описати основні етапи цього процесу?

Ну, якщо поетапно — все починається з технічного завдання. У нас є своя експертиза, але умовний замовник має виставити чітке, аргументоване ТЗ. На основі цього ми даємо рекомендації — із власного досвіду радимо, що краще робити, чого уникати і як саме краще робити, з урахуванням задач і умов експлуатації техніки. Це, в принципі, основа. Далі йде підрахунок бюджету і фактично початок робіт.

Роботи ми розбиваємо на основні етапи, але багато процесів ідуть паралельно. Автомобіль приїжджає — ми його розбираємо, одночасно перероблюємо електрообладнання. Навіть при мінімальному наборі для кейсеваку мають бути автономний обігрівач, нічні камери, маячки, лебідки тощо — і паралельно з цим іде бронювання.

Зараз ми звузили не спектр послуг, а модель платформ, з якими працюємо: можемо зробити практично будь-яку конфігурацію по Хамві — і заводський броньований, і неброньований, від заміни чи ремонту двигуна до модернізації підвіски. 

Через завантаження ми не беремося за те, чого раніше не робили й у чому немає експертизи — бо це займає час на навчання, вивчення технічних характеристик і виготовлення чорнових зразків. 

Паралельно з бронюванням Хамві й виготовленням кейсеваків ми зосередилися на розробці власної бронетехніки на власній рамі. Це рішення — через брак у війську необхідної високомобільної, легкоброньованої техніки: те, що є, часто не підходить, тож разом з інженерами ми зараз на етапі проєктування власного зразка.

Які ви можете пригадати історії, що надихають та показують ціну вашої роботи? А які відгуки запамʼятались найбільше?

Памʼятаю трапилася така історія: хлопці на бусику — Volkswagen чи щось подібне — евакуйовували людей, людей десятеро, а за ними гнався дрон. Вони помітили його, заїхали в лісопосадку й перечекали. Дрон кружляв над ними хвилин 15, але не помітив — і згодом вони поїхали далі. Бували й інші випадки: хлопці втрачали зброю — просто клали її на землю під час задачі, а потім не змогли знайти. Отак працює камуфлювання.

Є багато випадків, коли противник не міг ідентифікувати людину чи техніку. А щодо кейсеваків — найбільш приємні, «теплі» відгуки завжди від медиків. Вони пишуть, наскільки комфортно їм працювати, і що ці машини дійсно рятують життя. Це важливо, бо на борту є все необхідне обладнання: киснева система, апаратура для відстеження стану пораненого, монітори — усе, що треба для стабілізації під час евакуації.

І час від часу люди пишуть: «Дякуємо, це так круто, воно працює і реально рятує». Саме такі відгуки найбільше мотивують.

Як люди можуть долучитися до вашої роботи і які ресурси для вас зараз найцінніші?

Можете просто написати нам в Instagram. Бо ми багато разів стикалися з тим, що люди думають, ніби ми якісь недоступні, що до нас неможливо достукатись. Але все просто — достатньо написати.

Зараз основне, кого шукаємо, — це люди в механічний цех: слюсарі, електрики, зварювальники.

Які найбільші виклики ви зараз бачите у своїй роботі?

Виклик номер один зараз — це люди. Я не буду називати причини, вони й так усім зрозумілі. Але проблема справді у фахівцях — зараз дуже важко знайти людей. Ми постійно шукаємо нових працівників у штат, тому що кількість роботи зростає.

Ми хочемо розвиватися далі в цьому напрямі, допомагати, виготовляти техніку, але основна проблема часто навіть не в грошах чи ресурсах — а саме у кваліфікованих спеціалістах.